Постанова КГС ВС щодо керування іноземцями транспортним засобом

У справі № 914/2907/16 ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до страхової компанії (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Банку) про стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування на транспорті.

Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив.

Північний апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив. 
Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила таке.

Відмовляючи у виплаті страхового відшкодування страхова компанія, з-поміж іншого, зазначила, що під час виникнення пожежі транспортним засобом керував водій, який не мав посвідчення відповідної категорії, оформленого та виданого в Україні (що є виключенням зі страхового випадку).

Проте вказані доводи визнані необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з п. 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія або посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.
Особам, які тимчасово перебувають на території України, обмін їх посвідчень водія на українське посвідчення водія, а також видача їм українських посвідчень водія замість утраченого у зв'язку з крадіжкою, стихійним лихом, іншими непередбачуваними обставинами посвідчення водія іноземної держави не проводиться.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Оскільки Міжнародною конвенцією про дорожній рух 1968 року встановлено інші правила, ніж Положенням про порядок видачі посвідчень тракториста-машиніста, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 року № 217, то суди керувалися положеннями Конвенції.

Порядком здійснення нагляду за забезпеченням руху на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 року № 204, передбачено, що нагляд здійснюється за видами транспорту та покладається на Мінтранс, Державні департаменти авіаційного, автомобільного транспорту, Держфлотінспекцію, Укрзалізницю та їх органи на місцях та проводиться у взаємодії з іншими державними органами (Державтоінспекцією, Держнаглядохоронпраці тощо), що здійснюють нагляд за безпекою руху.

Контролюючі органи відсутність документів на право керування трактором не встановили. Таким чином, водій мав належне посвідчення водія, а тому відповідні посилання страхової компанії є необґрунтованими.

Постанова КГС ВС від 8 травня 2019 року у справі № 914/2907/16 –http://reyestr.court.gov.ua/Review/81619985.

Джерело: Верховний Суд