Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судова влада України
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду, розглянувши 15 лютого 2018 року касаційну скаргу Л. на ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у якій скаржник, посилаючись на норми Конституції України, загальні засади КПК України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Голдер проти Великої Британії», стверджував про порушення апеляційним судом його права на оскарження ухвали слідчого судді, а отже, права на доступ до правосуддя.
Із матеріалів справи вбачається, що Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 16 січня 2017 року задовольнив клопотання прокурора і призначив позапланову документальну перевірку Л. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 1998–2016 роки. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 30 серпня 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на зазначену ухвалу слідчого судді.
Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що за відсутності у вичерпному переліку, визначеному в ч. 1 ст. 309 КПК України, ухвали слідчого судді про задоволення клопотання слідчого чи прокурора щодо проведення позапланової документальної перевірки його апеляційне оскарження неможливе.
Окрім того, ч. 3 ст. 309 КПК України встановлено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже, в такий спосіб реалізується право особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді. Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі вимог ч. 4 ст. 399 КПК України.
Що ж стосується посилань скаржника на те, що апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право на апеляційне оскарження судових рішень, які прямо не передбачені нормами КПК України, то вони не ґрунтуються на законі через те, що подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.
Суд також зазначив, що відмова у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/72349130.
Джерело: Верховний Суд