ВСУ з’ясував, хто має відшкодовувати шкоду, заподіяну держвиконавцями

У справах про відшкодування, зокрема моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців, відповідачами можуть бути відповідні відділи ДВС та територіальні органи ДКС.

Такий висновок зробив ВСУ в постанові №761/13921/15-ц.

Верховний Суд України Іменем України

Постанова

8 листопада 2017 року                                                                                                м.Київ                                №761/13921/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — ГУМЕНЮКА В.І., суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5, Особи 6 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м.Києві, Головного управління Державної казначейської служби в м.Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції в м.Києві в особі начальника відділу Особи 7, старшого державного виконавця Мороз Лесі Євгеніївни незаконними та відшкодування майнової та моральної шкоди, за заявою Особи 5 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26.01.2016, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2016, ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.10.2016,

                                                                                                ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Особа 5 та Особа 6звернулися до суду з указаним позовом, в якому, посилаючись на тривале невиконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11.04.2014 та рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.06.2014, просили стягнути з державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного рахунку державного казначейства на користь Особи 5 збитків у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку, завданих під час здійснення виконавчого провадження №44354162, у сумі $158,83 та 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди і на користь Особи 6 $168,49 у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження №44354028, та 8000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Шевченківський районний суд м.Києва рішенням від 26.01.2016, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2016, відмовив у задоволенні позову Особи 5 та Особи 6. ВСС ухвалою від 7.10.2016 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 5. У заяві Особи 5 порушується питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26.01.2016, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2016 та ухвали ВСС від 7.10.2016 та ухвалення нового судового рішення з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: стст.96, 176, 1174 Цивільного кодексу, ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР, ст.86 закону «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV, стст.56, 68, 124 Конституції. Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, Особа 5посилається на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.01.2016, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10.03.2016, ухвалу ВСС від 22.09.2016. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. За ст.3604 ЦПК, ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Суди встановили, що Особа 5 та Особа 6 звернулися з позовом до суду, в якому просили стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» проценти за банківським вкладом, індекс інфляції, 3% річних та неодержані доходи за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів за користування коштами. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11.04.2014 стягнув: на користь Особи 5 проценти за банківським вкладом — $86,86, індекс інфляції — $299,53, 3% річних — $74,54, неодержані доходи (упущена вигоду) — $148,89; на користь Особи 6 проценти за банківським вкладом — $92,19, індекс інфляції — $373, 3% річних — $79,2, неодержані доходи (упущену вигоду) — $158,4. Апеляційний суд Сумської області рішенням від 25.06.2014 рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення індексу інфляції та упущеної вигоди, змінив рішення в частині стягнення процентів за банківськими вкладами, стягнувши на користь Особи 5 $84,29 та на користь Особи 6 $89,47. 18.07.2014 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області на виконання вказаних рішень судів першої та апеляційної інстанцій видав виконавчі листи, що були передані на виконання до відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції в м.Києві. На підставі цих виконавчих листів 13.08.2014 старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві Особа 8винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень №№44354162 та 44354028. 12.06.2015 старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві Особа 8винесла постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень. За скаргою Особи 5 та Особи 6 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 7.08.2015 визнав незаконними і скасував постанови про закінчення ВП №№44354162 та 44354028; визнав незаконною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві Особи 7 щодо забезпечення виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11.04.2014, рішення Апеляційного суду Сумської області від 25.06.2014, встановив порушення закону «Про звернення громадян» щодо ненадання відповіді на скаргу; визнав незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві Особи 8щодо забезпечення виконання зазначених виконавчих проваджень. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши, зокрема, ст.56 Конституції, стст.1166, 1167, 1172—1174 ЦК, виходив з того, що державне казначейство не порушувало прав та свобод позивачів, а шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала такої шкоди. Постановляючи ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції, застосувавши, зокрема, ст.56 Конституції, ст.87 закону «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV, ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР, стст.23, 1174 ЦК, дійшов висновку, що додана до позовної заяви Особою 5 та Особою 6 копія ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 7.09.2015 не підтверджує спричинення їм збитків та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві. У наданій для порівняння ухвалі ВСС від 22.09.2016 зазначено, що бездіяльність державної виконавчої служби, яка встановлена судовими рішеннями, призвела не тільки до порушення строків виконання судового рішення, а й до спричинення моральної шкоди, передбаченої ст.56 Конституції, стст.23, 1167, 1173 ЦК, ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР, що є підставою для її відшкодування за рахунок держави. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.01.2016 та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 10.03.2016, що надані заявником для порівняння, не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.56 Конституції, стст.23, 1173 ЦК, ст.11 закону «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого. Згідно зі ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Відповідно до ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У ст.23 ЦК передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами стст.1166, 1167 ЦК, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені стст.1173 та 1174 ЦК відповідно. За ст.1173 ЦК, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст.1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, АРК або орган місцевого самоврядування. При цьому з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.16, стст.21, 1173 та 1174 ЦК шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій чи бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі законів «Про державну виконавчу службу» від 24.03.98 №202/98-ВР та «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч.2 ст.87 закону №606-XIV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із ч.3 ст.11 закону №202/98-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців, відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства. Крім того, у ст.9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства. На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно із ч.1 ст.6 конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Стаття 6 конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ указує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним щодо однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні ст.6 конвенції (§63 рішення від 28.07.99 у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», §40 рішення від 19.03.97 в справі «Горнсбі проти Греції»). У §28 рішення ЄСПЛ від 11.12.2008 в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні. ЄСПЛ у §100 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов Особи 5 та Особи 6 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби в м.Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ в м.Києві в особі начальника відділу Особи 7, старшого державного виконавця Мороз Л.Є. незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення стст.1173 та 1174 ЦК, не з’ясували, кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди. Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

                                                                                                ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26.01.2016, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2016 та ухвалу ВСС від 7.10.2016 в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.