Сьогодні, 5 жовтня 2016 року, набирають чинності закони про виконавче провадження» № 1404-19 та про органи і осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів № 1403-19, якими регулюється діяльність приватних виконавців.

 Яка різниця між державними та приватними виконавцями? Чим приватні виконавці відрізняються від колекторів? Та коли чекати результатів реформування виконавчої служби, "Юридична Газета" дізнавалась у Катіліна Попова, міжнародного експерта проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» з питань реформування виконавчої служби

Виконуваність судових рішень в Україні залишається на низькому рівні. Величезна кількість вердиктів вже потрапила на розгляд ЄСПЧ, однак навіть позитивні рішення Суду не змінили фінансового становища позивачів. Намагаючись вплинути на ситуацію, законодавець впровадив інститут приватних виконавців, водночас залишивши найпроблемніші спори у компетенції їхніх державних колег.

- Відомо, що в Болгарії реформування виконавчої служби відбулося набагато раніше, ніж в Україні. Під час реформи поряд з інститутом державних виконавців був запроваджений інститут їхніх приватних колег. Розкажіть, яка різниця між державними та приватними виконавцями?

- Реформа виконавчої служби в Болгарії відбувалась у період з 2003 р. по 2006 р. На сьогодні державні та приватні виконавці в Болгарії мають однакові повноваження і керуються у своїй діяльності однаковими правилами. Також ті й інші отримують однакову винагороду, оскільки якби сума винагороди відрізнялась, це б ставило боржників у нерівні умови, що суперечить правилам Ради Європи.

- Чим же тоді керується стягувач, обираючи, до якого виконавця (державного чи приватного) йому звернутися?

- Це завжди залежить від кредитора. Коли він отримує виконавчий лист, то на власний розсуд вирішує, до якого виконавця йому звернутися. У цьому кредитор керується власним уявленням про отримання якісної послуги. Тобто обирає того постачальника послуги, який може надати її більш прозоро та відповідально.

Як приклад, можу зазначити, що у 2015 р. до державної виконавчої служби м. Софія, яка (служба) є найбільшою в країні, було подано у 2 рази менше виконавчих листів, ніж до приватних виконавців у цьому ж місті.

- А якщо порівнювати ситуацію до реформи та після реформи виконавчої служби в Болгарії, чи можна помітити суттєві зміни?

- Дійсно, ситуація змінилась докорінно. Проте не варто вважати, що вона стала ідеальною, а виконання судових рішень відбувається зовсім «безхмарно». Однак позитивних аспектів більше, ніж недоліків.

Серед іншого, набагато вищою стала ефективність виконання рішень. Приватні виконавці зацікавлені у тому, щоб виконати свої обов’язки якомога швидше та ефективніше, оскільки існує система винагород, які вони отримують.

Також значно покращилась комунікація, тобто виконавча служба стала менш бюрократизованою та більш гуманною. Зокрема, гуманність проявляється у тому, що боржник, потрапляючи до державної виконавчої служби, фактично опиняється віч-на-віч зі знеособленою державною установою. Йому немає з ким спілкуватися, ніде отримати потрібну інформацію, необхідні документи або їх копії, нема від кого отримати роз’яснення своїх прав та обов’язків. При цьому, якщо виконанням займається приватний виконавець, боржник має можливість комунікувати або з ним безпосередньо, або зі співробітниками його офісу.

Тому я не маю сумнівів, що з першого дня, коли приватні виконавці розпочнуть свою діяльність, відчується покращення як в ефективності роботи, так і у плані комунікації.

- Чи є вдалі аспекти виконавчої служби Болгарії, які були або могли б бути імплементовані до української виконавчої служби? Чи пропонували Ви їх, беручи участь у реформуванні в Україні?

- Моїм завданням в Україні не є пропозиція або рекомендування готової моделі виконавчої служби. Хоча я маю чималий досвід роботи у сфері виконання судових рішень як у країнах, що лише розвиваються (наприклад, Албанія, Косово, Сербія, Грузія, Чорногорія, Болгарія, яка хоч і є членом ЄС, але продовжує свій шлях розвитку), так і в країнах з більш зрілою економічною системою (Франція, Нідерланди). Моїм завданням є донесення до українських політиків інформації про проблеми та складнощі, з якими зіштовхувалися в інших країнах під час переходу від державної виконавчої служби до приватної або змішаної, таким чином дозволивши українському законодавцю приймати власні правильні рішення.

Україні, як і будь-якій іншій країні, при проведенні реформи корисніше вчитися на помилках та негативному досвіді інших держав, ніж намагатися адаптувати готові моделі (навіть найвдаліші). До речі, під час навчального візиту до Болгарії, організованого для українських парламентарів та співробітників Міністерства юстиції України, делегати дійшли висновку, що ознайомлення не з моделлю в цілому, а саме з її недоліками є найкориснішим для того, аби зрозуміти, в якому напрямі рухатися Україні.

- Відомо, що значну частину невиконаних рішень в Україні складають так звані соціальні спори. За певний проміжок часу в Україні були прийняті кілька законів, які гарантували виплати визначеним в них категоріям осіб. При цьому кошти в національному бюджеті на ці виплати передбачені не були. Особи, визначені в законах, не отримавши обіцяних виплат, звернулися до судів. Національні суди підтримали заявлені претензії та постановили провести виплати. Зважаючи на те, що кошти в бюджеті так і не були передбачені, особи своїх грошей не отримали. Дехто з них звернувся за захистом прав до Європейського суду з прав людини. Однак і це не допомогло їм покращити свій матеріальний стан. Як Ви вважаєте, чи зміниться ця ситуація внаслідок реформування виконавчої служби в Україні, а також хто (приватні чи державні виконавці) виконуватиме зазначені судові рішення?

- Мені знайома ця проблема. Відомо і те, що ЄСПЧ нерідко виносить рішення щодо України, Росії та проти інших пострадянських країн стосовно того, що якщо національні суди прийняли рішення про подібні виплати, вони мають бути здійсненні, аби були дотримані права людини.

Завдання розробки відповідних інструментів для виконання подібних рішень має бути покладене на державу, оскільки міжнародних обов’язкових інструментів, які б могли бути застосовані у цьому випадку, не існує.

На мою думку, на жаль, реформа виконавчої служби в Україні та впровадження інституту приватних виконавців жодним чином не вплине на покращення ситуації. Це зумовлено тим, що український законодавець вирішив не дозволити приватним виконавцям займатися виконанням рішень, боржником в яких виступає держава Україна, державні установи або державні підприємства. Такі рішення продовжуватимуть виконувати державні виконавці.

- А чим ще відрізнятимуться державні виконавці від приватних в Україні?

- Тільки державні виконавці матимуть право виконувати рішення про примусове виселення. Лише державні виконавці будуть виконувати рішення адміністративних судів. А також виключно державні виконавці виконуватимуть рішення, які зачіпатимуть питання опіки над дітьми, передачі дитини від одного з батьків до іншого тощо.

- Ви вважаєте такий підхід правильним?

- На мою думку, такий підхід не є правильним, адже якщо переслідується мета лібералізувати систему, то перш за все це необхідно робити щодо держави. Підхід, запроваджений в Україні, є не зовсім послідовним, оскільки хоча начебто і пропонується розширення можливостей виконавчої служби, однак лише у площині спорів між фізичними та юридичними особами, тоді як держава залишається поза цими змінами.

- Багато фахівців вельми скептично ставляться до нововведень у виконавчій службі, а окремі спеціалісти взагалі виступають з досить жорсткою критикою новітніх ініціатив, прирівнюючи приватних виконавців до колекторів. Як Ви вважаєте, чому так відбувається? Чи мають критики реальні підстави для побоювань?

- Насправді, така реакція притаманна не лише Україні, вона спостерігалася і в інших країнах. Загалом, негативне сприйняття є нормальним та зрозумілим, адже це стандартна реакція людей на щось нове і невідоме. З часом, за умови, що приватні виконавці працюватимуть відповідно до законодавства, ці страхи розвіються.

Для того щоб нівелювати ці страхи, немає жодного іншого рішення, окрім очікування. Як фахівець, який має досвід роботи в інших країнах зі схожою юридичною системою, можу сказати, що нічого критичного не відбулося. Звісно, на це твердження окремі особи можуть знайти заперечення, посилаючись на певні «національні» особливості, а також стверджувати, що те, що працює в інших державах, не працюватиме в Україні.

Таким особам я можу сказати, можливо, вони праві, однак лише на 20%. У всіх країнах, де відбувались подібні реформи, ми зіштовхувалися зі схожими проблемами та складнощами, а питання виникало лише щодо ступеня інтенсивності. Ми знаємо, якщо не намагатися нічого покращити, саме нічого не покращиться.

- А скільки потрібно чекати Україні?

- Виходячи зі свого досвіду роботи в Болгарії, Сербії, Албанії, можу сказати, що результати реформи можна буде побачити через три роки. Тобто саме стільки часу потрібно, аби подивитися, як реформа працюватиме, що буде виходити, які з’являтимуться проблеми. Саме через три роки можна буде говорити про те, вдалась чи не вдалась реформа.